110 років від дня народження Ю.К.Смолича (1900-1976), українського письменника

Юрій Корнійович Смолич (8 липня 1900, Умань — 26 серпня 1976, Київ), український письменник.
Народився третьою дитиною в родині гімназійного вчителя Корнелія Смолича. У 1911—1913 роках навчався в Кам'янець-Подільській гімназії. Дитинство видатного українського письменника Юрія Корнійовича пройшло у Білій Церкві на чарівних берегах Росі.
Після закінчення Жмеринської чоловічої гімназії (1913—1917) навчався в Київському комерційному інституті (1918). Під час громадянської війни працював санітаром і лікпомом у Червоному Хресті, актором у червоноармійському театрі-студії наросвіти; пізніше — у Театрі імені Івана Франка (1922—1924). З 1923 року жив у Харкові, працював інспектором театрів у Головполітпросвіті Наркомосу УСРР (1924—1928), театральним критиком у журналі «Нове мистецтво».
Протягом 1929-1934 рр. працював позаштатним постійним театральним рецензентом у газеті «Вісті ВУЦВК», потім «Комуніст». Редагував журнали «Сільський театр» (1926—1929), «УЖ» (1928—1929), «Червоний шлях» (1935), «Літературний журнал» (1936—1937), «Україна» (1943—1950). З 1934 — заступник голови, а впродовж 1938—1944 рр. — голова Харківської обласної організації СПРУ, зокрема й в евакуації в Алма-Аті (Казахстан). З травня 1944 року жив у Києві. Член правління СП СРСР (1942—1976), заступник голови СПУ та член секретаріату правління СПУ (1944—1963). Член КПРС (1951), кандидат у члени ЦК КПУ (1971).
Працював кореспондентом газети «Известия» по УРСР (1946), у Берліні як член Комітету за повернення на Батьківщину (1959). Голова, а потім президент Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном «Україна» (1961—1976). Герой Соціалістичної Праці (1970). Голова правління СПУ (1971—1973), секретар правління СП СРСР (1971—1976). Делегат з'їздів КПУ (1971, 1976), профспілок УРСР (1972), депутат Верховної Ради УРСР кількох скликань. Лауреат багатьох міжнародних, урядових, республіканських і всесоюзних нагород.
Друкувався з 1917 року, як театральний критик — з 1923-го, як прозаїк — з 1924-го. Член літературних організацій «Спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923—1925), ВАПЛІТЕ (1926—1927), «Техно-мистецька група „А“» (1928—1929), СПРУ/СПУ (1934—1976), СП СРСР (1935—1976). 
Перша збірка оповідань «Кінець міста за базаром» вийшла 1924 р., відтак протягом 1927 – 1953 років з'явилися інші збірки письменника. 
Смолич став одним з основоположників фантастичної прози в радянській українській літературі, поклавши початок цьому жанрові романом «Останній Ейджевуд» (1926). Далі були романи «Півтори людини» (1927), «Господарство доктора Гальванеску» (1929), трилогія «Прекрасні катастрофи»: «Четверта причина» (1932), «Ще одна прекрасна катастрофа» (1932) та «Що було потім» (1934). З кінця 20-х років Смолич звертається до жанру сатиричного роману з елементами «химерної прози»: «Фальшива Мельпомена (Піші аргонавти)» (1928), «По той бік серця» (1930), «Сорок вісім годин» (1933).
У романах «Дитинство», «Наші тайни», «Вісімнадцятилітні», написаних у період з 1936 по 1938 рік, у збірці літературних публіцистичних статей і спогадів, створених у співдружності з М.Т.Рильським, письменник неодноразово посилається на події, зафіксовані його допитливим дитячим поглядом під час проживання у Білій Церкві. Повість «Вісімнадцятилітні» багато в чому автобіографічна. У ній змальовано життя української провінції 1918-1920 років. Фільм за цією повістю створив один із ветеранів студії «Укртелефільм» Родіон Єфименко.
Подіям Другої світової війни присвячено його романи «Вони не пройшли» (1946), «Ми разом були в бою». У 1950-х pp. Смолич звертається до подій громадянської війни в Україні: «Світанок над морем» (1956) та дилогія «Мир хатам, війна палацам» (1958) і «Реве та стогне Дніпр широкий» (1960). 
Юрій Смолич належав до інтелектуалів української прози. Його перші твори були багатообіцяючими. Та партійне керівництво літературою вплинуло на ідейне спрямування творчості письменника. Але як літератор, що майстерно володіє словом, створює сильні характери, драматургічні колізії, він був на висоті. Свідчення тому - роман «Реве та стогне Дніпр широкий». А які спомини про українських літераторів залишив Юрій Корнійович! Його найвище літературне досягнення — мемуарна трилогія «Розповіді про неспокій» (1968), «Розповіді про неспокій тривають» (1969), «Розповідям про неспокій немає кінця» (1970). Він перший відкрив імена заборонених письменників, пробудив інтерес до них. 
Смолич виступав і як публіцист («Після війни. Вибрані статті за 1945—1946 рр.» (1947), «Суд идет. Памфлеты и статьи» (1951), «Вороги людства та їх найманці (Американські імперіалісти та українські буржуазні націоналісти)» (1953), «З народом чи проти народу» (1958), «Про хороше в людях» (у співавторстві з Максимом Рильським; 1965), і як критик-популяризатор («Перша книга» (1951), «Розмова з читачем» (1953), і як театральний критик («Драмгурток у робітничому клубі» (1925), «Про театр» (1977).
Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі. 1977 року у Києві на його честь названо вулицю.